-
-
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (народився 03 грудня 1722р.) — український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління не лише творами, а й способом життя. Із 1769 року обрав шлях самітника й мандрівного філософа. Відтоді пише філософські трактати. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. -
Іва́н Петро́вич Котляре́вський — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч. Його поема «Енеїда» - перший твір загальнонаціонального значення нової української літератури, написаний народною мовою, перші три його частини були видані 1798 р. -
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Наприкінці 1830-их письменник почав писати прозові твори українською мовою, зокрема українською надрукував повість «Маруся» (1834). -
Тара́с Григо́рович Шевче́нко (1814-1861) — український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).
Літературна спадщина Шевченка, центральну роль у якій відіграє поезія /збірка «Кобзар»,1840,1844,1860/, вважається основою сучасної української літератури та літературної української мови. -
Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії.
Творчо багатим і успішним був для Куліша 1857 рік. Вийшли у світ «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка». Ми й до сі користуємось його правописом, так званою "кулішівкою". -
Марко́ Вовчо́к — українська письменниця, перекладачка, видавниця. Її твори мали антикріпацьке спрямування та описували історичне минуле України. У 1860-х зажила значної літературної слави в Україні після публікації в 1857 році українськомовної збірки «Народні оповідання». Історичної повісті й оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка»), соціально-побутова казка «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» визначили її важливу роль в розвитку української літератури. -
Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу, написавши 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів.
Однак левова частка його доробку залишилася в рукописах.
Соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (Женева, 1880) був підставою для Олеся Гончара назвати письменника "першим симфоністом української прози". -
Іва́н Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич; 1845-1907) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.
У 1900–1904 роках створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». -
Микола Вороний — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Поет Микола Вороний один із представників Розстріляного Відродження, він увійшов в історію української літератури як символіст.
У 1901 р. в «Літературно-науковому віснику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур». -
Іва́н Я́кович Франко́ — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії, доктор габілітований, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний доктор Харківського університету. Геній Галицької землі.
1905 р. написав філософську поему "Мойсей", яка спричинилася до одного із перифразів про І.Я. Франка. -
Павло́ Григо́рович Тичи́на — український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми.
Збірка «Сонячні кларнети» (1918) побачила світ у 1919р. тиражем у 1000 примірників, мала 5 видань і принесла П. Тичині визнання талановитого поета, феномена доби. -
Володи́мир Кири́лович Винниче́нко — український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник. Автор усіх делегацій, універсалів та законодавчих проєктів УНР. Перший голова Директорії УНР.
Літературна спадщина В. Винниченка належить до золотого фонду України. Він - автор одного з перших утопічних романів, «Сонячна машина» (1922-1924), який започаткував новий напрям в українській літературі. -
Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.
Центральною для Хвильового —- полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечував москвофільство, проголошував орієнтацію на Європу: «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати..." -
Валер'ян Петрóвич Підмоги́льний — український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Жертва Сталінських репресій.
1930 року в Москві в перекладі російською мовою виходить роман «Місто». Проте загальна атмосфера, особливо в колах інтелігенції, ставала дедалі гнітючішою. 8 грудня 1934 року В.Підмогильного заарештовано зі звинуваченням у змовах проти керівників партії. Відповідь слідчим одна: «Винним себе не визнаю». -
Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко — український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа. Режисер культових кінострічок «Україна в огні», «Земля», «Звенигора», «Арсенал».
«Земля» — український художній німий фільм. Прем'єра відбулась 8 квітня 1930 року в Києві. Займає 2-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
10 вересня — день народження Олександра Довженка — святкується в Україні як День кіно. -
Шістдеся́тники — покоління української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією, що ввійшло у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х як внутрішня моральна опозиція до радянського тоталітарного державного режиму.
Характерні риси шістдесятництва - поєднання традицій і новаторства, відстоювання свободи митця, естетична незалежність, самобутність; заперечення соцреалізму і витончений інтелектуалізм, естетизм. -
Григір Тютюнник (роман "Вир", 1960) -
Ліна Костенко (Збірки віршів Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес аудиторії й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх й засвідчила творчу зрілість поетеси, поставивши її ім'я поміж визначних майстрів української поезії). -
Василь Симоненко (Збірка "Тиша і грім", 1962) -
Іван Драч ("Балада про соняшник", 1962) -
Василь Стус (Збірка "Зимові дерева", 1970)