Середньовічна Японія

Між Імператором Ґо-Сіракава й екс-Імператором Сутоку виникло гостре протистояння

1156

Розгорівся збройний конфлікт, ареною якого стала столиця. В обох таборах все більшу політичну силу почали здобувати професійні військові — самураї. За свідченням монаха Дзієна, очевидця подій і автора хроніки «Записки дурня», в країні настала «епоха воїнів».

Війна між Тайра та Мінамото

1159

Тайра но Кійоморі розбив сили Мінамото но Йосітомо. Укріпивши союз із Імператорським двором, Кійоморі став першим самураєм, який посів найвищу урядову посаду Міністра Великої політики. Він витіснив аристократів з оточення Імператора, змусивши того одружитись зі своєю дочкою. Завдяки цьому члени роду Тайра зайняли найвищі пости при дворі й отримали багато нових маєтків.

Нова війна Мінамото і Тайра

1185

Знищення роду диктаторів. Битва при Данноура.

Йорітомо був призначений на посаду «Великого сьоґуна — завойовника варварів»

1192

Заснував перший самурайський уряд, Камакурський сьоґунат. Таким чином, у країні почало діяти дві системи влади — монаршо-аристократична у Кіото, і військова у Камакурі. Час функціонування цього сьоґунату називається періодом Камакура (1185–1333).

Повстання проти сьогунату у Кіото

1221

Екс-Імператор Ґо-Тоба, плануючи відродити централізовану державу і ліквідувати двовладдя, підняв у Кіото повстання. Проте цей виступ закінчився поразкою, у результаті якої самурайський уряд підпорядкував собі столицю, двір і західні регіони країни.

Перший самурайський звід законів, «Список покарань», Ходзьо Ясутокі

1232

Складається з 51 статті. Упорядкований у 1232 році за наказом сіккена Ходзьо Ясутокі. Базується на звичаєвому праві Японії XI–XIII століть. Вважається першою писемною пам'яткою самурайської законотворчості

Вторгнення монголів

1274

У середині 13 століття в Азії виникла могутня Монгольська імперія, посольства якої неодноразово прибували до Японії з вимогою визнати верховенство Великого хана. Імператорський двір і сьоґунат були одностайними щодо збереження незалежності країни, тому усіх послів страчували. У відповідь, у 1274 і 1281 роках монголи двічі вторгалися до Японського архіпелагу, але були розгромлені самурайськими військами і тайфунами камікадзе, які знищили флот нападників.

Токусейрей - "Декрет благодатного правління"

1297

Урядова постанова про касацію боргових зобов'язань та втрату чинності договорів про купівлю-продаж землі у Японії XIII–XVI століть. Такий крок не розв'язав проблеми малоземелля військової верстви, а лише ускладнив її, бо відтепер самураям ніхто не позичав грошей. Через це авторитет Камакурського уряду остаточно занепав.

Повалення сьогунату

1333

Імператор Ґо-Дайґо втік із заслання, на його бік перейшла регіональна знать. Один із її лідерів, Асікаґа Такаудзі, ліквідував органи влади сьоґунату у Кіото, а інший, Нітта Йосісада, атакував Камакуру і знищив сам сьоґунат разом із родом Ходзьо.

"Список Кемму"

1336

Після повернення Імператора Ґо-Дайґо до столиці, було розпочато реставрацію Кемму, у ході якої планувалося відродити стародавні монархічні порядки і сформувати новий уряд із придворних аристократів і військової знаті. Однак на практиці Імператорські реформи залишали невирішеними проблеми самурайства. Колишній соратник Імператора, Асікаґа Такаудзі очолив незадоволених самураїв і повстав проти уряду. 1336 року він захопив Кіото і проголосив заснування власного сьоґунату у столиці (Список Кемму).

Сьогунат Муромачі

1338

1338 року Асікаґа Такаудзі був призначений північною династією на посаду сьоґуна. Постав другий самурайський уряд, який отримав назву сьоґунат Муроматі, за іменем однойменного району столиці, де знаходилась сьоґунська резиденція. Час існування цього уряду називається періодом Муроматі (1338–1573).

Об'єднання двох гілок імператорського дому в одну

1392

1392 року за урядування 3-го сьоґуна Асікаґи Йосіміцу відбулося об'єднання двох гілок імператорського дому в одну, що ознаменувало кінець громадянської війни. За допомоги сьоґунських радників канреїв вдалося поставити під жорстокий контроль військових губернаторів. Сьоґунат перебрав на себе ряд політичних функцій Імператорського двору і став єдиним загальнояпонським урядом.

Королівство Рюкю

1429

У той час як центральну Японію охопили міжусобиці, на півдні острови Рюкю об'єдналися під проводом династії Сьо, яка заснувала королівство Рюкю. Ця держава уклала договори з Японією та китайською Мін, і відігравала важливу роль посередника у азійській торгівлі 15 — першої половини 16 століття.

Смута Онін

1467

Після смерті Йосіміцу, сьоґунат почав поступово втрачати контроль на регіонами. Реальну владу у країні захопили сьоґунські радники і військові губернатори з провінцій. 1467 року, через протистояння радників Хосокави і Ямани щодо призначення наступного голови сьоґунату, спалахнула війна, яка отримала назву смути Онін. Вона дала початок тривалим міжусобицям самурайства у столиці і регіонах, так званому періоду Сенґоку, «епосі воюючих країн» (1467–1615).

Повстання в Ямасіро

1486

Повстання селян і самураїв у Японії, що спалахнуло у 1486 році на півдні столичної провінції Ямасіро. В результаті повстання була створена самоврядна «общинна держава»[2], яка проіснувала 8 років.

Істинна секта Чистої Землі

1488

Послідовники секти Дзьодо-сінсю захопили владу у провінції Каґа і утримувати її близько століття.