-
Змусив Візантію визнати свою державу.
-
Місто, що потрапило в облогу здалося, і Олег на знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста.
-
Не корилися Києву деревляни, тому Ігор здійснив похід і наклав на них данину.
-
Ольга вирішила встановити чіткі розміри данини для підлеглих земель. Княгиня відмовилася від воєн, усі справи з державами-сусідами вирішувала мирними засобами, піклувалася про поширення освіти. Саме тому літопис назвав її «наймудрішою серед усіх людей».
-
Він дбав про зміцнення Київської держави. Але князь-воїн здобував визнання мечем. Усе життя він провів у походах. Бився зі степовими кочівниками, воював із Візантією, бо аж під її мури хотів посунути кордони власної держави.
Коли Святослав йшов битися з ворогом, то говорив слова: «Хочу на вас іти». -
Князь Володимир постав як видатний дипломат, адміністратор і реформатор. Найголовнішим досягненням Володимира є запровадження на Русі християнства. Південні кордони були укріплені «Змієвими Валами». Володимир також придумав власну монету і запровадив гривню.
-
Період князювання Ярослава, який отримав назву Мудрий, час розквіту і найвищого піднесення Київської Русі. У державотворчій справі він постав гідним наслідувачем свого батька, князя Володимира. Він як і його батько зміцнював південні кордони своєї держави і «ставив міста по Росі». Князь звів собор Святої Софії, уклав збірку законів «Руська Правда», звів золоті ворота у Києві. За свідченням Літопису, Ярослава назвали Мудрим, оскільки він створив найбільшу на Русі бібліотеку.
-
Син Ярослава та Інгігерди Святослав, князь Київський, князь Чернігівський, був одружений з дочкою німецького маркграфа Леопольда I. Він увійшов в історію як член «тріумвірату Ярославичів» разом з братами Ізяславом і Всеволодом. «Тріумвірат Ярославичів» правив на Русі протягом майже 20 років після смерті Ярослава.
-
Володимир Мономах був мудрим і розважливим, політично далекоглядним державцем. Здобув славу завдяки своїй реформаторській діяльності, а також увійшов в історію як видатний просвітник. Він є автором визначної праці «Повчання дітям» (1118), яка базується на положеннях про добро, гідність та справедливість.