Іван Багряний (Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін))

Народження

Feb 10, 1906

Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін) народився 2 жовтня 1906 року в місті Охтирці Харківської губернії (нині Сумська область) в сім'ї робітника-муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати Євдокія Іванівна Кривуша походила із заможного селянського роду із села Куземин. Крім Івана, в родині виховувалися син Федір і дві дочки — Неоніла та Єлизавета.

Середня освіта

1912

У шестирічному віці хлопчик почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.

Формування особистості автора

1920

1920 року Іван став свідком жорстокої розправи чекістів із його дядьком і 92-річним дідом на пасіці (кололи багнетами, стріляли з револьверів). Смерть рідних страшенно вразила хлопця. Крім того, іншого Іванового дядька вислали на Соловки, звідки він не повернувся. Усе це породжувало протест в душі майбутнього письменника.

Початок громадсько-політичної діяльності

1922

1922 рік ознаменував початок активної громадсько-політичної діяльності. Іван Лозов'яга працював і завполітом цукроварні, й окружним політінспектором в Охтирській міліції, і вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт.

Вступ до "Плугу"

1924

1924 року Іван Лозов'яга вступив до Охтирської філії організації селян­ських письменників «Плуг».

Вихід друком першої збірки творів

1925

1925 року Іван Лозов'яга працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші. Того ж року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».

Вища освіта, публікація в журналах і діяльність в "МАРСі"

1926

1926 року хлопець вступив до Київського художнього інституту (КХІ), однак навчання не закінчив.
Навчаючись у КХІ, Іван вийшов з «Плугу» і вступив до літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з такими митцями художнього слова, як Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка.
Крім того, Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя і революція», «Червоний шлях» тощо.

Період активної творчості

1929

1929 року світ побачили поетичні збірки "До меж заказаних", "В поті чола", поеми "Монголія", "Вандея", "Газават", "Ave Maria" (була заборонена цензурою і вилучена з книгарень), п'єса "Бузок".
1930 року було опубліковано роман у віршах "Скелька". Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…».

Арешт і заслання

1932

16 квітня 1932 року Івана Багряного заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації». Письменник пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Іван Багряний втік з табору 1936 року, переховувався між українцями Зеленого Клину (Буреїнський та Сучанський райони). Був заарештований, засуджений на три роки і відправлений до табору БАМЛАГу.

Новий арешт після року перебування на волі

1938

16 червня 1938 року Іван Багряний був заарештований і ув'язнений в Харківській в’язниці УДБ НКВС на Холодній горі. Незважаючи на знущання та допити, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року письменник не підписав. 1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928—1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто».

Повернення додому. Друга світова війна

1940

1940 року Іван Багряний вийшов на волю й повернувся до рідної Охтирки. Працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини».
Під час Другої світової війни письменник виїхав до Галичини, брав участь у роботі українського підпілля. Він писав пісні на патріотичні теми, складав тексти бойових пісень, малював карикатури агітаційного призначення. Одночасно брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.

Роман "Тигролови"

1944

Рукопис Іван Багряний створив за два тижні, переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 року. Один примірник автор відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом», перемогу розділив із повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

Еміграція до Німеччини

1945

1945 року Іван Багряний емігрував до Німеччини. Виступив із памфлетом "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" (перша назва — "Чому я не хочу вертатися на "родіну"?"), в якому гостро засудив тоталітарну радянську владу.

Політична й журналістська діяльність

1948

В еміграції Іван Багряний провадив активну політичну й журналістську діяльність. 1948 року він заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) й аж до смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради й заступником президента УНР.
Крім того, він брав участь у створенні ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді), МУРу (Мистецький Український Рух).

Літературна творчість останніх років життя

1950

В еміграції Іван Багряний написав романи "Сад Гетсиманський", "Маруся Богуславка", "Людина біжить над прірвою"; повісті "Розгром", "Огненне коло".

Смерть

1963

Останні роки життя Іван Багряний провів у лікарнях та санаторіях. Помер 25 серпня 1963 року. Похований у Новому Ульмі в Німеччині.