Микола Хвильовий

Дитячі роки й освіта

Period: 1893 to 1912

Навчавсь у початковій школі в селі Колонтаєві, де вчителювала мати. 1904 чи 1905 року мати з дітьми переїздить до сестри на хутір Зубівку. Згодом Миколу залишає Смаковським на їхнє прохання "для опіки над його дальшою освітою".
Далі - навчання у Краснокутській чотирикласній школі. Микола зачитувався світовою й українською класикою з бібліотеки Савичів. Під впивом батька юний Фітілов студіює російську класичну літературу, захоплюється революційними ідеями.

Народження

Dec 13, 1893

Микола Григорович ФІТІЛЬОВ народився в Тростянці на Харківщині (нині Сумщина).
Батько Григорій Фітільов походив зі збіднілого дворянського роду, через революційну діяльність змушений був кинути Харківський університет та вчителювати на селі. У Тростянці він познайомився з майбутньою дружиною Єлисаветою Тарасенко. Єлисавета мала родинні зв'язки з козацько-старшинським родом Савичів, а також із родиною поміщика Миколи Смаковського, які згодом опікувалися Миколою.
Світлина: Тростянець

Воєнні роки

Period: 1915 to 1918

На початку 1915 року у складі маршової роти відправлений на фронт. "3 роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, 3 роки голгофи в квадраті", — закінчилися в Румунії. Саме тут його застає революція. Рядовий Фітільов провадить активну політичну діяльність: член полкової ради солдатських депутатів, делегат армійського з’їзду, зближується з представниками українських національних партій, але залишається безпартійним.
Вдома надалі займається політичною роботою.

Вступ до КП(б)У

1919

Через кілька місяців після приходу червоних у квітні 1919 року Микола Фітільов вступає в Комуністичну партію (більшовиків) України. Працює у відділі народної освіти Богодухівського виконкому. А з початком наступу Добровольчої армії бере участь у створенні Богодухівського полку й у червні 1919 відправляється на фронт.

Одруження

1919

Микола Фітільов одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. Згодом у подружжя народиться донька Іраїда, проте після розлучення письменник не матиме змоги спілкуватися з нею.
Світлина: Іраїда Фітільова в рік закінчення середньої школи (1937 р.).

Літературний дебют

1920

У 19-20 числі журналу "Знання" за 1920 рік з’являється перший вірш Фітільова "Я тепер покохав го́род…" за підписом Стефан Кароль.

Одруження вдруге

1921

У Харкові Микола Хвильовий одружився із Юлією Уманцевою, яка мала дочку від першого шлюбу – Любов. Свою пасербицю він називав Любистком.
Світлина: Микола Хвильовий з дружиною Юлією Григорівною Уманцевою й донькою Любою.

Переїзд до Харкова

1921

Тут розпочинається цілком нове життя — вже безпосередньо Миколи ХВИЛЬОВОГО, в якому письменник прагне викреслити свій фітільовський період. У Харкові Хвильовий стає одним з організаторів літературного життя. Друкується в газетах і журналах, в альманахах «Штабель», «На сполох». Видає поетичну збірку «Молодість», поему «В електричний вік», працює у видавництві "Червоний Шлях", у журналі "Шляхи Мистецтва". Світлина: Співробітники журналу "Шляхи Мистецтва". Хвильовий стоїть зліва.

Співорганізатор "Гарту"

1923

Разом з Василем Елланом-Блакитним організовують Спілку пролетарських письменників "Гарт". За словами В. Блакитного справжній письменник нової доби: "той, хто пише від пролетаріяту, на основі пролетарської ідеології, пером проробляє революційну комуністичну роботу в цілому суспільстві, направляючи свою увагу, куди потребує революційна стратегія й інтереси революції". Хвильового не влаштовував таких підхід, тож між письменниками виникають розходження, а згодом публічний конфлікт.
Фото: "гартівці"

Перші збірки оповідань

Period: 1923 to 1924

Збірки оповідань "Сині етюди" (1923) та "Осінь" (1924) засвідчили не лишень появу першорядного письменника, а й початок якісно нового етапу в розвитку української літератури.

Утворення ВАПЛІТЕ

1925

Створює з однодумцями літературну огранізацію ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури) з метою боротьби за творчу якість і академізм, за європейський рівень української літератури.
"… од нині наше одне із чергових гасел — не "дайош кількість — хто більш", а "дайош якість". Треба відтворити знищений художній критерій".
Зображення: емблема ВАПЛІТЕ.

Памфлети

1925

Опублікував статтю «Про „сатану в бочці“, або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», розпочавши літ. дискусію 1925—1928 років. Публікує книги памфлетів «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» і статтю «Україна чи Малоросія? Основні гасла: «Геть від Москви!», «Азіатський ренесанс», «Орієнтація на психологічну Європу».
Зображення: Хвильовий і Зеров (шарж). Більше: http://litakcent.com/2017/02/16/literaturna-dyskusija-v-sharzhah-i-parodijah/

Вихід з ВАПЛІТЕ

1927

Через "український сепаратизм" Микола Хвильовий опиняється під пильним наглядом ГПУ, а його публічна діяльність піддається партійній протидії. Щоб урятувати спілку, письменник добровільно виходить з неї. Окрім того, Хвильовий вимушений був публічно засудити своє гасло "Геть від Москви!" і відмовітись від висловлених ідей. Однак працівники ГПУ заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.

Саморозпуск ВАПЛІТЕ

1928

28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» "через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового". ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися». Члени спілки продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928–29). Ваплітяни — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

ПРОЛІТФРОНТ

1930

Спробою "нового старту" для Хвильового була організація в 1930 році ПРОЛІТФРОНТу. Однак спілка повторила долю ВАПЛІТЕ, проіснувавши всього рік. Як слушно підкреслює Юрій Шевельов, "врятуватися через ПРОЛІТФРОНТ і врятувати ПРОЛІТФРОНТ не пощастило" — "На вустах письменника був намордник, бунтар почував себе посадженим до клітки. Тільки питанням часу було, коли морально-психологічні ґрати мали були заступлені на ґрати справжньої в’язниці".

Самогубство

May 13, 1933

Репресії проти української творчої інтелігенції, знищення села й голодна смерть мільйонів українців не могли дати підстав для будь-яких ілюзій, і Хвильовий це чудово усвідомлював. На знак протесту проти голодомору й арешту свого приятеля Михайла Ялового Микола Хвильовий вчинив публічне самогубство в своїй квартирі в Харкові, вистріливши собі у скроню. Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920―30-х років.